2017-12-28

Арсен Слотюк: "Хочеться бути учасником цього процесу..."

Гравець Агробізнеса про свій футбольний шлях і ФК Агробізнес зразка Другої ліги.

24-річний гравець волочиського Агробізнеса у команді з часу її створення - весни 2016 року. В 2017 році дебютував у професіональному футболі і в осінній частині сезону 2017-2018 зіграв за Агробізнес усі матчі, пробувши на полі найбільше часу споміж усіх своїх партнерів. Арсен потрапив у 33 кращих гравців Другої ліги за підсумками літньо-осіннього етапу.

Народився в Тернополі 28 грудня 1993 року. Амплуа - основне - лівий захисник, а загалом - універсал. Грав за команди: дитячо-юнацькі - ДЮСШ Тернопіль, Соколята (Тернопіль), дорослі - ФК Ланівці, ФК Полонне, Случ (Старокостянтинів), Агробізнес (Волочиськ)

- Футболом я почав займатися в тернопільській загально-освітній школі № 3. Коли був у другому класі, в школу прийшов працювати футбольний тренер Рожук Руслан Любомирович. В нас були тренування два-три рази в тиждень. Окрім тренувань ми регулярно брали участь у міських змаганнях, захищаючи честь школи. А вже в третьому класі я потрапив у тернопільську ДЮСШ. Там в мене вже був наступний тренер - Дорошенко Валерій Олексійович. В цій школі я тренувався чотири-п’ять років. І десь в момент, коли вчився в сьомому класі, ми мали стартувати в Чемпіонаті України ДЮФЛ. Але так сталось, що команда розділилася. Частина юнаків залишилась грати в ДЮФЛ, а інша частина, в тому числі я, перейшли до іншого тренера в команду тієї ж вікової категорії, яка мала назву «Соколята». Вона не була в структурі ДЮСШ. І моїм третім тренером став Василь Олександрович Матвійків. У якого я разом з іншими тренувався до закінчення школи. Ми не виступали в ДЮФЛ, але за той період взяли участь в дуже великій кількості футбольних змагань. Поїздок 20-30 було точно. Неодноразово (5-7 разів) були в таких країнах як Польща, Словаччина, Угорщина. З інших, серйозних футбольних країн – брали участь у турнірах в Іспанії, Італії, Швеції, Німеччині – там бували по два-три рази. Була також Голландія, Франція…

Арсен вже змалечку звик до нагород. Французькі трофеї...

В нас є і перемоги в деяких турнірах, були неодноразово і призерами. Особливо хочу відмітити турнір в Барселоні, який ми виграли, коли я був у десятому класі. Також запам’яталися ігри з відомими європейськими командами з хорошими дитячо-юнацькими школами, наприклад такими як Ювентус.

- Хто оплачував затрати на поїздки?

- В основному поїздки оплачували батьки. Постійних спонсорів не було. Іноді частково вдавалося залучати кошти з інших джерел.

- А навчався ти далі в ЗОШ?

- В «Соколят» був свій футбольний спецклас і більшість юнаків разом здобували загальноосвітні знання. Але я залишився в своїй середній школі № 3. Цікаво, що коли я закінчував 11-й клас, у нашу школу прийшов працювати Сергій Атласюк. Неймовірно, але пройшло кілька років і тепер граємо в одній команді.

- Перший твій досвід ігор проти дорослих команд відбувся в «Соколятах»?

- Так. Був 2010 рік. Наш тренер знайшов кошти, спонсора і ми тоді, будучи десь в класі десятому заявились на чемпіонат України серед аматорів. Нам всім тоді було по п’ятнадцять років і ми вперше спробували себе в дорослому футболі.

- Але це була одноразова участь?

- Так, це був просто здобуток досвіду, спроба відчути дорослий футбол. Ми тоді всі ігри в групі з п’яти команд програли. В нас старших гравців взагалі не було. А суперниками нашими були такі відомі команди як ФК Тернопіль та ОДЕК (Оржів).

Вже тоді, ще будучи зовсім юним, вперше зіграв проти своїх теперішніх партнерів Андрія Дубчака та Сергія Атласюка, що виступали за ФК Тернопіль.

- З ким із теперішніх відомих футболістів грав в одній команді?

- Перш за все це – Ігор Курило. Ми десь років з десяти, будучи одного віку, грали і в ДЮСШ, і в Соколятах, і граємо тепер за Агробізнес.

- В якийсь момент сталося так, що в рідному місті тобі не знайшлося місця і ти перебрався у сусідню область, на Хмельниччину…

- Коли я закінчив школу, в шістнадцятирічному віці команду знайти не вдалося. Після школи я поступив у тернопільський педагогічний університет і протягом п’яти років здобував вищу освіту на факультеті іноземних мов за фахом англо-український перекладач. А паралельно грав за команду міста Ланівці. Це був обласний рівень – одне тренування в тиждень і гра на вихідних. Звісно, цього було недоостатньо, щоб будувати футбольне майбутнє, тому я додатково тренувався в Тернополі. Інколи сам, інколи шукав можливість тренуватися з різними командами.

- Яку мету ставив перед собою в цей момент?

- Принаймні у футбол хотів завжди грати, починаючи змалку. Тому регулярно тренувався і паралельно навчався. Футбол ні моєму навчанню, ні життю загалом ніколи не заваджав. Я дуже добре навчався і в школі, і в університеті. Тож легко вдавалося поєднувати футбол і навчання, і ще знаходився час на інше. А там далі було як час покаже… Вийшло так, що піднявся на професійний рівень.

- В ці роки в твоєму житті був ще баскетбол, десь промайнуло в соцмережі твоє юнацьке фото в складі баскетбольної команди… Судячи з твого зросту, був варіант ступити на баскетбольну стежку?

- Та ні, в школі я був доволі низького зросту, десь в класі 11-му був такий період, що місяці за три вигнав сантиметрів на двадцять… В мережу потрапило спортивне фото з шкільної пори. Спортом я займався змалечку, і не лише футболом. Періодично приймав участь в різних спортивних змаганнях. І, таким чином, мені повезло ще й стати чемпіоном міста з баскетболу…

- Повернемось до твого футбольного шляху…

- Після того, як два роки пограв за ФК Ланівці, вийшов варіант з Хмельницькою областю. Я перейшов у Случ (Старокостянтинів). Це була протягом багатьох років одна з кращих команд області, по суті головний суперник волочиського Збруча у боротьбі за чемпіонство на обласному рівні. Тоді Ігор Володимирович Шишкін був головним тренером Збруча, а Андрій Анатолієвич повернувся додому у Волочиськ після виступів за тернопільську Ниву. Так я опинився в полі зору своїх майбутніх наставників.

За Старокостянтинів я провів один футбольний сезон 2015 року (14 ігор – 6 голів), закінчивши в складі своєї команди чемпіонат на другому місці після Збруча. І в кінці року спочатку зателефонував Ігор Володимирович, з яким ми вже були відносно знайомі, спілкувалися до цього кілька разів по телефону. Він повідомив про створення футбольного клубу Агробізнес з серйозними цілями і завданнями, та запросив у команду. А через декілька днів подзвонив Андрій Анатолійович і теж запропонував співпрацю. В мене не було жодних роздумів – було ясно, що це серйозні авторитетні фахівці, і одразу була віра в те, що команда буде ставити великі завдання і розвиватись. Тож одразу прийняв пропозицію і в команді з першого дня, коли, здається, першого березня зібралися на великому полі. Перед цим, взимку були футзальні турніри, в яких приймали участь хлопці з Волочиська та інших міст. На основі тих поєдинків формувався склад майбутньої команди.

- Можна сказати, що ти в доволі юному футбольному віці вже є «старожилом» команди Агробізнес?

- Так, разом з Думанюком, Юхимовичем та іншими. З деким з них перетинався ще до періоду Агро, в 2015-му. Грав проти Юхимовича, який виступав за Поділля, разом з Темнюком грав в Случі…

Арсен і Артур у Агро з перших днів...

Потім було два успішних аматорських чемпіонати України, два виходи у фінал аматорської першості України. Невдача в першому з них була виправлена успіхом у другому - улітку 2017-го на Олімпійському…

Арсен Слотюк перед фіналами 2016-го...

... та 2017-го...

- Весь цей час вірив у свої сили і успіх команди. Що в нас все вдасться, тому що ми до цього кроку – виходу на професіональний рівень, під керівництвом наших тренерів готувалися півтори року. Від початку створення команди через чемпіонат області і аматорський чемпіонат набували певного досвіду і крок за кроком йшли до мети стати професіоналами та нормально виглядати в професіональній лізі. Як зараз показує час – напевне все правильно зробили і тренерський штаб, і гравці, й зараз досягаємо результату, який від нас вимагають. Робимо все, що від нас залежить для руху вперед.

- В позитивний результат вірили і очікували, але чи не здивувало, що так впевнено закінчили осінь?

- Так, дещо несподівано було закінчити рік з таким відривом. З початку сезону не могли подумати, що так буде, але самовідданість на полі та командна робота дали результат. Ми практично в кожній грі переважаємо суперників і здобуваємо перемоги. Хочеться, щоб так продовжувалось і далі. Для цього потрібно багато працювати над собою і думаю, що все в нас вийде.

- А в чому перш за все секрет успіху твоєї команди?

- Думаю, що перш за все причина в нашому колективі. Особисто для мене наша команда – це футбольна сім’я. В цій команді я зустрів справжніх друзів, з якими проводжу час не лише на роботі, але й за межами футбольного поля.

У клубі справді зібралися такі люди, які готові битися один за одного, підтримувати, коли в когось щось не виходить і компенсувати недоліки, які можливо в нас проявляються, цією взаємодопомогою та підтримкою. Ще нам повезло з розумними тренерами, які дають багато настанов, виконання яких приносить результат. Керівництво все робить для розвитку і руху вперед.

Ще хочу сказати, що пів-команди гравців лише дебютували в професійному футболі цього року, але результат є вже. Працюватимемо й далі, і командно, і індивідуально, щоб здобувати нові вершини і виконувати завдання, які перед нами ставляться.

- Хочеться запитати про твоє амплуа. Цього сезону ти проявив себе універсальним гравцем. На якій позиціях грав у юнацтві?

- Це дуже цікава тема. В дитячі роки я грав нападником. Але в класі шостому-сьомому тренери ДЮСШ побачили в мені центрального півзахисника. Перейшовши в дорослий футбол, в обласних змаганнях у більшості грав лівого півзахисника, іноді був крайнім захисником на будь-якому з флангів, особливої різниці для мене в цьому плані немає. Тож так сталося, що вже пограв на всіх позиціях.

Це вдалося використати в цьому сезоні. Так складались обставини, що в деяких матчах навіть доводилось грати лівого нападника, підсилюючи лінію атаки.

- Особисто тобі яка позиція більше подобається? Чи не хочеться всупереч усьому рвонути до чужих воріт, забивати голи?

- Перш за все хочеться, щоб вигравала команда, а особисті показники – на другому плані. Готовий грати там, де ставлять в установках на гру, там де можу принести найбільшу користь команді.

Омоко не зміг завадити Слотюку розписатися у воротах "Арсенала"

Першими були поздоровлення від кращого бомбардира...

- З твоєї точки погляду, з ким із суперників у цьому сезоні найважче було працювати в обороні і захист якої команди-суперника найважче було "продавити"?

- В лінії атаки я зіграв не так багато матчів. Грав в Кубку України проти Нафтовика і думаю, що його можна виокремити з усіх інших матчів. А стосовно протистояння атаці – важко було грати проти Вереса. Там моїм візаві по позиції був Антон Котляр, що грав правим нападником. Тобто відзначаю матчі з командами з вищих дивізіонів, з якими ми грали в Кубку України. А в чемпіонаті було багато рівних команд, з яких когось виділити важко. Та можу сказати, що найважче грати спаринги на тренуванні, коли граєш проти наших потужних крайніх півзахисників Пліса і Скакуна – це і є найважчі опоненти.

- Поговоримо про майбутні матчі. В групі А в нас доволі великий відрив. Чи хватить у футболістів мотивації перемагати у кожному матчі, маючи такий гандикап? Чи не буде розслабленості та вальяжності?

- Впевнений, що хватить. Про мотивацію в цій команді мова може не йти, бо вона завжди була і завжди буде. Виходячи з того, що грати абияк ніколи не будемо, бо тренери на кожний матч нас настроюють. Незважаючи на це чи це відповідальний матч, чи фінал, чи звичайний рядовий поєдинок, - ми на матч виходимо з повною зарядженістю, з тим, щоб перемогти в цій грі. До того ж, це друга ліга, ми тут перший сезон і для багатьох з нас це новий рівень, на якому ми ще не проявили себе сповна. А ще, ми вже спробували «смак золота» на аматорському чемпіонаті України, цього року хочеться «не понижати» та здобути перше «професійне золото».

- Велика імовірність, що Агробізнес не поступиться першим місцем і вийде у фінал. Кого з суперників тобі хотілося б бачити у фіналі більше? Очевидно, що це буде або Металіст 1925, або Дніпро-1?

- Обидві команди цікаві. З Металістом ми вже грали… З одного боку цікаво зіграти ще раз і перевірити свої сили – як за цей рік прогресували ми, як змінилися вони… І іншого боку, Дніпро-1 нова амбіційна команда… Все ж більше хочеться зіграти з Дніпром і перевірити свій рівень на фоні наступників безумовно іменитої команди з великим минулим. Але про фінал, все ж, говорити зарано. В нас попереду третє коло чемпіонату, десять ігор… Про фінал думатимемо в червні. Сподіваюсь, що ми в ньому будемо і зробимо все, щоб перемогти.

- Часто твердять, що група Б сильніша за групу А. Як вважаєш, чи це справді так?

- Так не вважаю. Ми із хлопцями в команді вже про це говорили. Дехто каже, що якби ми грали в групі Б, то нам би було значно важче… Це просто розмови. На мою думку, в нашій групі немає прохідних команд взагалі. Жоден матч, який ми зіграли, не був для нас простим. Якщо глянути в групу Б, то там, хоча й більше претендентів за верхні місця, але є команди відверто слабкого рівня. Наприклад, запорізький Металург, Миколаїв-2, Суднобудівник. Команди, які є прохідними, а результати з ними очікуваними. А наша група – більш рівна, особливо в кінці осені, коли підтягнулися аутсайдери і створили ряд несподіваних результатів у матчах з міцними командами. Тобто розмови розмовами, а фінал все покаже, дасть відповідь на це запитання.

- Перед нашою розмовою ми хотіли спитати ким би ти став, яку професію вибрав би, якби не футбол? Ти частково вже відповів на це питання вище…

- Так, я навчався в школі, що спеціалізувалася на іноземних мовах, які вивчав з перших класів. А потім ще 5 років в університеті. Очевидно, якби не футбол, то моя професія була б пов’язана з іноземними мовами.

- Зате ти тепер маєш сприятливу нагоду з легкістю перейти у міцний європейський чемпіонат. Принаймні не буде проблем з мовною адаптацією…

- :)

- Зараз в команди канікули, є більше вільного часу. Як його проводиш?

- Одразу після закінчення чемпіонату був з друзями-партнерами по команді на відпочинку в Єгипті.

Повернулися додому сповненими сил, зараз кожен з нас із думками про майбутній сезон. Впевнений, кожен з футболістів Агробізнеса займається вдома, підтримує форму. Я теж періодично проводжу час в спортзалі. Зараз будуть новорічні свята, нагода побути з рідними та близькими, а після свят розпочнуться збори і піде робота.

- Ти потрапив у 33 кращих за версією Спортарени…

- Звичайно було приємно попасти в цю збірну, опинитися в числі трьох кращих лівих захисників чемпіонату за півріччя.

- Відповідно ти, як і твої партнери (зокрема в списку кращих є ще кілька твоїх одноклубників) на виду у різних команд, селекціонерів, скаутів, агентів. Чи поступають зараз пропозиції з інших команд?

- На рахунок пропозицій тут немає про що говорити. У нас така команда, з якої, принаймні мені, не хочеться йти. Ми ростемо всі разом, розпочинали з самого низу і крок за кроком йдемо, здобуваємо нові висоти, прогресуємо з кожним етапом. Хочеться бути учасником цього процесу та побачити у майбутньому, як багато зможемо досягнути з цією командою.

Щодо пропозицій, то таких особисто мені не надходило, і я цим взагалі не переймаюся.

- Невже немає в світі жодного футбольного клубу, в який би ти не відмовився перейти попри все?! А Барселона, Реал?

- Ну це поки що з області фантастики… До речі, команда, за яку я уболіваю – Манчестер Юнайтед. Мабуть ще років з п’яти. Саме тоді тато привіз із Києва першу клубну футболку, Девіда Бекхема з Манчестер Юнайтед. І так вже вийшло, що я з того часу (1998 року, а це вже аж 20 років!) є фаном цієї команди, регулярно переглядаю їх матчі і палко за них вболіваю. Це команда, яка завжди буде в моєму серці. Мабуть, в цьому випадку я б погодився на пропозицію, але вважаю, що всі мої партнери і керівництво були б тільки раді. Звісно, зараз про це говорити рано.

- Хто ще з футболістів зараз для тебе є прикладом? І на кого рівняєшся конкретно по своєму амплуа і стилю гри?

- Як я вже говорив, моїм улюбленим футболістом був Девід Бекхем, а з теперішніх виокремити когось одного не можу. По своїй позиції мабуть назву Вієйра Марсело в Реалі та Давида Алаба в Баварії. Це два ліві захисники, які зараз топ-топ.

- Хто за тебе найбільше уболіває, слідкує за грою, приїжджає на матчі?

- Батько старається приїжджати практично на всі ігри. Зараз рідше, бо виїздів більше і дальше, а за часів аматорського чемпіонату він практично на всі матчі їздив. Мій рідний дядько – єдина людина, що мала відношення до спорту, за юнацьких часів виступав на районному та обласному рівні. Зараз він в Англії і переглядає всі ігри, які транслюються on-line та є в youtube. Кожного тижня розмовляємо, не обходиться без настанов. Також я навіть навчив бабусю користуватись мережею, яка вдома з мамою дивляться трансляції наших ігор. Крім цього, мої друзі приїжджають практично на всі матчі, в тому числі були на фіналі влітку 2017-го на Олімпійському.

- На завершення хочу передати вітання з новорічними святами та Різдвом Хрестовим всім одноклубникам, керівництву, тренерам, уболівальникам, усім причетним до нашої команди. Всім нових починань в 2018-му році, щоб він для кожного був кращий за рік минулий!