2018-01-02

Сергій Шум: «Хочеться, щоб не було травм та ми разом в Новому році йшли до нових вершин»

Спілкуємось про футбольний шлях та період в ФК Агробізнес з капітаном волочиської команди.

- Ти родом з Підволочиська, футболом розпочав займатися там?

- Перші кроки у футболі зробив у Підволочиській ДЮСШ. Займався з третього класу у секції футболу. Вважається, що це була одна з кращих ДЮСШ області, але на загальноукраїнському рівні ми не грали. Футболістом хотів стати змалку, тож коли в третьому класі був набір, в мене не було сумніву і я одразу пішов в ДЮСШ. Так і займався, навчаючись в школі, тренуючись та граючи у футбол на обласному рівні. А коли я перейшов у дев’ятий клас мене помітили і запропонували перейти в тернопільську ДЮСШ. Тож я закінчував школу, навчаючись у спецкласі. Тоді на базі нього було створено практично збірну тернопільської області (у сезоні 1999-2000 Сергій Шум зіграв за ДЮСШ Тернопіль 15 матчів, щоразу виходячи в основному складі. Суперниками тоді були такі команди як Поділля  (Хмельницький), Волинь (Луцьк), Верес (Рівне) та інші). 

- Першим професіональним клубом для тебе став Нива (Тернопіль)...

- Тоді тренером Ниви був  раніше відомий колоритний нападник Михайло Завальнюк, який виступав ще в попередниках тернопільської Ниви, командах Авангард та Будівельник, а потім кілька років грав за команди Хмельницького. Хороший тренер, досить позитивна емоційна людина. Я ще був досить молодим і за Ниву не зіграв багато матчів, а згодом, коли Михайло Ярославович тренував аматорську команду Сокіл (Золочів), він запросив мене в цю команду і я відіграв два роки за Золочів.

- Кілька років до того, як ти прийшов у Ниву, вона була знаменитою командою, «грозою авторитетів» на тернопільському стадіоні. Що вона представляла з себе, коли ти був у її складі?

- Президентом команди тоді був Олександр Кривий, в цій команді я пограв з такими хорошими футболістами як Папазов, Ляхов, Сернецький, який свого часу грав у вищій лізі за київський СКА. Нива хоч понизилась в класі, вилетівши з першої ліги, але тоді рівень ліги був досить непоганий. В групі А ми грали проти таких команд як Верес, Буковина, Поділля, третьої команди київського Динамо і зайняли 8-е місце з 15 команд. У цей час я набув серйозного досвіду і вже призвичаївся до дорослого футболу.

- Але далі твоя професіональна кар'єра на професіональному рівні не розвивалась…

- Саме тоді у Ниви розпочались фінансові проблеми, клуб почав занепадати і всі відомі футболісти порозходились. Декого, в тому числі мене, збирались віддати в аренду в Бережани (тоді клуб називався Сокіл), однак в Бережанах я так і не опинився. Грав на обласному рівні, а в Сокіл з іншого міста, Золочова, як я вже згадував, перейшов через кілька років. В 2008 році у складі Сокола (Золочів) пограв у чемпіонаті України серед аматорів. Ми тоді взяли друге місце в групі і потрапили у фінальний етап, що проходив у Чернівцях, але через фінансові труднощі не поїхали на матчі.

Щодо професіональної кар’єри, то я не дуже відшукував варіанти. Так склалася ситуація, що я в свої 22 роки пішов на роботу в ДЮСШ Підволочиська тренувати дітей. Робота мені подобалася, а суміщати з професіональним футболом було неможливо, тож я грав на обласному рівні.

- Стався цікавий та досить незвичайний випадок, коли ти пограв за професіоналів до 20-ти років і після 30-ти… Коли вже здавалося, що основний футбольний час гравця минув, тут ти відновив свій професіональний статус… Цьому передували цікаві сезони за команди Збруч.

- Так, я грав за команди Збруч з Підволочиська та Волочиська, відповідно у чемпіонатах Тернопільської та Хмельницької областей.

Особливо хочу відмітити 2014 рік, коли Збруч (Волочиськ) став чемпіоном Хмельницької області.

- Чи можна вважати, що тодішній Збруч став основою для майбутнього розвитку футболу у Волочиську?

- Можна сказати, що так, бо вже декілька років команди Волочиська вигравали обласний чемпіонат (на сьогодні вже вісім разів за десять останніх років, враховуючи два останніх сезони, коли чемпіоном ставав Агробізнес, 2016, та Агробізнес-2, 2017) і Кубок області (2010, 2011, 2012, 2014, 2015). Тож логічно було прагнути чогось більше, рухатись вгору. Зокрема, Збруч пробував себе в аматорах в 2011, 2013 роках… В 2015 році повернувся додому Андрій Донець, підключився Олег Михайлович (Собуцький) і таким чином було реалізовано великий потенціал волочиського футболу.

- Твоє амплуа – стопер, центральний захисник. Чи завжди грав на цій позиції?

- Коли перейшов у ДЮСШ Тернопіль, то став грати останнього захисника, так переважно і донині. Хоча, в Ниві я грав або центрального, або правого захисника… А за Золочів на аматорській першості і лівого…

- Гравець твоєї позиції не покидає місце поруч своїх воріт, практично не буває біля воріт суперника? Чи забивав за свою кар’єру голи?

-  Забивав. Хоч небагато, але вдавалося на обласному рівні «відчути смак» забитого гола.

Кожен з гравців виконує свої функції. Мені задоволення приносить відсутність пропущених голів у наші ворота, хороша підстраховка партнерів, точні гострі передачі в лінію атаки. Кожен в команді відповідає за свої функції і злагоджені дії футболістів між собою дають командний результат.

- В тебе також є ще одна функція: ти – капітан Агробізнеса. Тобі вдавалося принаймні кілька разів піднімати кубок. Що відчувається у такий момент?

- Задоволення від хорошої роботи, яка принесла результат.

- Перехід в Агробізнес був закономірний?

- Справді, оскільки я грав за Волочиськ не один рік, то постійно мав відносини і з Ігорем Володимировичем Шишкіним і з Андрієм Анатолійовичем Донцем. Мені пропонували грати за Волочиськ, зокрема в 2015 році. Але я був більше прив’язаний до Підволочиська, бо тут знаходився на роботі. Хоч відчувалося, що рівень волочиської команди вищий, все-таки чемпіони області…

Але створення нової команди у Волочиську остаточно вирішило питання – я опинився в Агробізнесі.

- Як можеш оцінити розвиток команди за два роки існування, шлях від дебютанта до клубу, про який багато зараз говорять?

- Як на мене, то це дуже приємно і це показник, на який можуть рівнятися інші клуби. Дуже приємно, що так склалося і ми показуємо такий хороший результат. Щоб вийти на такий рівень було пророблено багато роботи.

А починалося все з футзалу. Взимку 2016 року був певний «ривок», який згодом вивів нас на велике поле навесні. Спершу був футзал (Хмельницька область), згодом малий аматорський чемпіонат  весною 2016-го. Потім чемпіонство у повноцінному аматорському чемпіонаті 2016-2017. Ну і далі - шлях у професіонали.

- Що можна чекати від Агробізнеса в майбутньому?

- Враховуючи те, що в нас амбіційний президент, ставить високу мету, хороший тренерський штаб, то завдання стоять якнайвищі. Тож будемо працювати. Велика увага у нас приділяється, зокрема, передсезонним зборам, на яких футболісти працюють з задоволенням та ентузіазмом.

- Враховуючи твій вік хочеться запитати, наскільки в загальному важче грати в професіоналах, ніж в аматорах, на рівні області? Є різниця в навантаженнях, роботі на полі тощо?

- Відчувається різниця в швидкості, але великих змін загалом не відчувається, тому що режим, тренування підводять до змагань такого рівня, дають можливість тримати себе в тонусі, дають свої плоди.

Щодо себе, то, дякувати богу, що обходиться без травм, а центральний захисник – це така позиція, де треба більше думати головою, грамотно грати позиційно, а швидкісні дані грають роль трішки менше, ніж, скажімо, у півзахисників чи форвардів.

- У лінії захисту команди Агробізнес – непоганий показник, мало пропущених м’ячів, багато зіграних на «нуль»…

- Думаю, що це за рахунок тактичних дій в обороні. Ми багато уваги приділяємо цьому компоненту, зокрема таким речам, як взаємодія партнерів, "відтискати" суперника, грати повище, правильний позиційний вибір, щільність і т.д. Також - вивчення суперника, звертаємо увагу на деталі…

- Чи вдається в Агробізнесі поєднувати свою тренерську практику з грою за Агро?

- Стараюся поєднувати, але на такому рівні тренувальний процес пропускати не можна, бо достатньо невеликого відхилення від нього і вже починаєш випадати з гри…

- Ти вже чимало працюєш тренером. Очевидно, залишишся в цій ролі після закінчення кар’єри?

- Думаю, що так, принаймні так планую.

- А якщо запропонують, наприклад, залишитися в команді Агробізнес, перейшовши на тренерську посаду? Чи бува не було вже таких розмов?

- Були натяки. Якщо запропонують, то, звісно, залишуся.

- Влітку ти зіграв цікавий матч за ФК Волочиськ проти Національної ветеранської збірної України. Які враження від цього матчу?

- Цікаво було пограти проти таких зірок, відчути особливі емоції, подивитись на них вживу та поспілкувалось. З більшістю з них не вдалося перетинатися протягом основної кар’єри, та хоча б на рівні дружнього матчу це стало цікавою подією.

- Ветерани ФК Агробізнес непогано себе проявили в цьому сезоні, є плани на майбутній сезон. Тобі вже не за горами 35, це той віковий рівень (35+), коли можна продовжити грати у футбол на ветеранському рівні.

- Із задоволенням би пограв, можна сказати, продовжив би футбольну молодість. Це другий шанс пограти з відомими футболістами, з якими, як я говорив, не вдавалося зустрітися на футбольному полі раніше.

- Як зараз проводиш канікули?

- В кругу сім’ї. В мене росте син, якому в грудні виповнилося два роки. Він ще маленький, тож із дружиною не планували нікуди їхати… Крім цього, час в кругу сім’ї поєдную з тренуваннями дітей, бо в мене на роботі зараз канікул немає. Навіть зимою дитячий футбол досить насичений подіями. І товариськими матчами, і турнірами. Тож є чим зайнятись.

- Наступив Новий рік, що хочеш побажати колегам?

- Хочеться побажати, щоб не було травм, та ми разом в новому році йшли до нових вершин. Хочеться вийти в Першу лігу і згодом, за одним махом, і в Прем’єр-лігу. Думаю, що це заповітна мрія усіх нас.

- І ще потримати в руках не один кубок:)?

- Так, і ще завоювати не один трофей.