2018-02-21

Олег Собуцький про український Атлетік та Євро-2019

Інтерв’ю популярному сайту "Футбол 24" було записане у Львові після ветеранського турніру у Долині.

Дорогою з Івано-Франківщини віце-президент ФФУ заїхав до Львова – підвозив Мирона Маркевича після участі національної збірної України серед ветеранів у турнірі пам'яті полеглих учасників АТО.

"МАРКЕВИЧ ДУЖЕ ЛЕГКИЙ НА ПІДЙОМ"

– Олеже Михайловичу, що сьогодні відбулося у Долині?

– Там пройшов турнір серед ветеранів, присвячений пам’яті воїнів, загиблих в АТО. Один з організаторів – Андрій Стандіо – родом із Долини. Він відслужив в "Айдарі", а зараз працює директором стадіону "Локомотив". Приїхали 6 команд, серед яких – національна збірна України серед ветеранів.

– Приїхав і Мирон Маркевич. Наскільки наш тренер легкий на підйом у таких випадках? Чи легко було запросити його у Долину?

– Та він сам пропонує: "Скажи куди, а я приїду". Мирон Богданович дуже легкий на підйом (Усміхається). Всі ми знаємо про його патріотизм. Тож коли я йому зателефонував, одразу почув відповідь: "Я готовий. Де бути?"

– А особисто ви наскільки часто бігаєте у футбол?

– Наша збірна тренується кожного понеділка і четверга. Ми граємо практично щотижня. За підсумками минулого року національна збірна серед ветеранів провела 40 поєдинків. Через заклопотаність не завжди маю можливість тренуватися із ветеранами у Києві. Тому частіше займаюся із командою Агробізнесу.

– Нещодавно ви повернулися із Мадриду, де вели переговори щодо проведення в Україні чемпіонату Європи-2019 серед ветеранів. Про що вдалося домовитись?

– Зустріч відбулася на дуже високому рівні. Але я б не хотів передчасно розкривати карти і озвучувати, про що нам вдалося домовитись. От коли підпишемо відповідні документи – я детально прокоментую. Поки що скажу так: все йде достатньо непогано.

– Чи підраховували ви кошторис такого форуму? Чого це коштуватиме Федерації футболу України?

– Я одразу скажу, що Федерація не платитиме жодної копійки. Є спонсор (Усміхається).

– Ветеранська збірна України активно подорожує світом і перемагає. У вчорашніх зірок нашого футболу – Вороніна, Шевчука, Воробея, Ващука – третя молодість.

– Ми всі прекрасно розуміємо, що хлопці грають до 30-35 років, а потім футбольне життя для них закінчується. Далеко не всі професіонали найвищого гатунку можуть себе знайти у звичайному житті. Ці люди мають гроші і славу, але їх однаково вабить футбол. Вони тренуються, десь грають на місцевому рівні, але потребують серйозніших викликів. Так і з'явилася ідея створення національної збірної ветеранів України. Раніше ж як було – грали за ветеранську команду Динамо або просто збірну України. Бувало таке, що приїжджає Динамо, а в складі гравці, які виступали за Шахтар, Дніпро, Карпати, Чорноморець.

Поки збірна не мала статусу національної, ми не могли офіційних документів оформити, не могли нікуди звернутися офіційним листом. Тож коли президентом ФФУ обрали Андрія Павелка, ми йому запропонували: а чому б не започаткувати національну збірну ветеранів? 23 лютого нашій команді виповниться 2 роки. Велика подяка Мирону Маркевичу, Андрію Павелку, Василеві Орлецькому, які всіляко сприяють нам. Також ми вдячні Анатолію Дем’яненку, який із радістю погодився очолити національний ветеранський колектив.

– Команда повністю укомплектована, чи, можливо, розглядаються варіанти із запрошенням нових знаменитостей? Того ж Шовковського, наприклад…

– У нашому списку – 93 людини, які вже зіграли, або мають зіграти за ветеранську збірну. Звісно, вирушаючи в Штати, Бразилію чи Аргентину, ми не можемо взяти всіх. Склад команди – 20-24 гравці. Кістяк – це 6-7 футболістів. Інші ж дотримуються принципу ротації – хтось їде з командою в одну країну, зате в наступному турне поступається місцем. Так чи інакше, вони між собою зіграні, адже якщо не виступали в одному клубі, то все одно перетиналися на полі і знають можливості один одного. Їх не треба навчати – хлопці є справжніми професіоналами.

– Ще свіжі враження від турне нашої збірної Південною Америкою. У яку суму обійшлася ця поїздка?

– Я не озвучуватиму жодних цифр. Скажу інше. Ми ж не їздимо, щоб лише грати у футбол. Мета нашого всесвітнього турне – підтримка української армії в зоні АТО, сприяння миру і єдності в Україні та всьому світі. 

Де б ми не були – спершу спілкуємося з українською діаспорою і високопосадовцями тієї чи іншої країни. Розповідаємо, яка ситуація в Україні, пояснюємо, що на території держави перебуває агресор і йде справжня війна.

"ЯКЩО АГРОБІЗНЕС ВИЙДЕ В УПЛ…"

– У 2016-му ви стали почесним президентом новоствореного клубу Агробізнес. Навіщо вам футбол? Хіба не простіше в нашій країні займатися бізнесом, не беручи на себе такий клопіт?

– У мене величезна любов до футболу і Батьківщини. Ми повинні виховувати наше молоде покоління. Прекрасно усвідомлюю, що я на цьому грошей не зароблю. Але якщо сьогодні у нашій школі понад 300 дітей займаються футболом, це вже є великим дивідендом, адже хлопчаки не тиняються вулицею, не п’ють і не курять. Усвідомлення цього приносить мені задоволення. Настане час, і ми не купуватимемо футболістів у Бразилії чи інших країнах, а матимемо власні кадри.

– Фішка Агробізнесу полягає в тому, що 2/3 складу команди – це хлопці з Волочиська, Підволочиська і навколишніх сіл. Український прототип Атлетіка?

– Не 2/3, а більше. В Агробізнесі лише два футболісти з інших країв: голкіпер Костянтин Одольський – з Одещини, а півзахисник Віталій Груша, фактично, тутешній – мешкає за 4 кілометри від кордону області. Всі інші – місцеві. Ми не робимо ставку на щось далеке. Чемпіонат можна було б виграти значно простіше, але тоді на стадіон не підуть люди. Наша арена – невеличка, зате постійно переповнена. Вболівальник ходить на своїх хлопців.

Зараз ми прийняли важливе рішення. Тільки-но зійде сніг, розпочнемо реконструкцію нашого стадіону. Після тривалих дискусій місцева влада пішла нам назустріч. Плануємо розширити місткість арени мінімум до 7 тисяч. Трибуни будуть із накриттям. Плюс – будуємо ще одне футбольне та міні-футбольне поля. І штучне поле для тренувань також готуватимемо.

– Після першої частини чемпіонату Другої ліги Агробізнес впевнено лідирує у групі А. Практично немає сумнівів у тому, що з наступного сезону Волочиськ прийматиме матчі Першої ліги. Наскільки далеко сягатимуть ваші амбіції?

– Можу сказати одне: все у руках тренерського штабу і команди. В Агробізнесі – дуже згуртований колектив. Один за одного стоять горою. Звичайно, гравцям десь бракує досвіду, але вони компенсують це неймовірним бажанням. Із 5 лютого в нас розпочалися збори. Попри сніговий покрив, гравці бігають кроси, ходять на аеробіку, в зал. Намагаємося створити їм усі необхідні умови. Якщо команда проб’ється у Першу лігу, я обіцяю надійне фінансове забезпечення. Якщо вийдуть в УПЛ, буду тільки радий. Словом, усе залежить від самої команди.

Ходять чутки, мовляв, Собуцький – віце-президент ФФУ, тож він зробить те і те… Це неправда. Багато було дискусій після матчу із Буковиною. У Чернівцях пообіцяли вибачитися перед нами, але досі ніхто цього так і не зробив. Я не розумію, як головний тренер команди може собі дозволяти таке післяматчеве інтерв'ю. Проте вибачень від Буковини не дочекалися. На мою думку, такі люди тільки ганьблять спорт.

– Минулорічне побоїще на "Олімпійському" у фіналі аматорського чемпіонату України Агробізнес – Металіст 1925. Чим закінчилася ця історія? Чи покарали когось із харківських хуліганів?

– Нам всім було неприємно через те, що стався такий ганебний випадок. Як ви знаєте, я й сам постраждав у тому інциденті. Але! Всі ці харківські фани були спровоковані: їм розповіли, що ми – ледь не сепаратисти… Вони отримали вказівку спровокувати безлади, особливо якщо Металіст поступатиметься.

Потім ці ультрас приїхали до нас на Хмельниччину. Ми зібрали практично все місто, у Будинку культури – биток. На зустрічі були присутні, зокрема, Анатолій Дем'яненко, кілька гравців ветеранської збірної України. Харків'яни повернули прапор Агробізнесу, який відібрали у Києві, відновили наші банери. Вони щиро вибачилися і запропонували свою допомогу – грошима, ліками. Я запитав у людей: "Ви пробачите цих хлопців, чи будемо судитися?" Зал виcловив готовність залишити образи в минулому.

Зараз ми підтримуємо з ультрас Металіста дружні стосунки. Багато хто з цих хлопців пройшов зону АТО. Просто їх спровокували тим, що, мовляв, ми мали зв'язки із попередньою владою. Хоча ви чудово знаєте про наш патріотизм. До прикладу, я 34 рази був у зоні АТО. Проводжу там із хлопцями по 10-14 днів, намагаюся допомогти усім, чим можу. Ультрас це зрозуміли.

Джерело: football24.ua